Лежит альбом в моих руках, а в нем застывшие мгновенья. Кусочки жизней на листках, как - будто строки откровенья.
Печаль и радость, плачь и смех увековечила бумага.
Любовь и благость, смерть и грех : бурлит хмельная жизни брага.
Я пригубил ее сполна и до сих пор еще шатаюсь.
Хотя пришла ко мне весна и я сказал : Спаситель, каюсь !
Но все же, жаждою томим, нет нет и пригублю былого.
И тут же памяти гольфстрим влечет на рифы веру снова.
Так что же делать, как же быть, ведь память есть, как есть дыханье. Грех невозможно позабыть, ни до ни после покаянья.
Лежит альбом в моих руках, немой свидетель, неподкупный. Испепелен я вспышкой в прах! Вновь освещен мой путь преступный.
Господь ! Прости и пощади ! Не дай свершиться катастрофе.
Неужто бездна впереди. Хотя стоял я на Голгофе.
Слова Христа всегда просты. Он посмотрел в альбом с любовью :
Я вижу белые листы. Они омыты Моей кровью.
Комментарий автора: Евр.10:22 - да приступаем с искренним сердцем, с полною верою, кроплением очистив сердца от порочной совести, и омыв тело водою чистою.
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 3387 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Да, Сергей память наша сильна.Я недавно тоже пересматривал фотки чего только не было, все грешные дни вспоминаются как ил со дна.Хорошее откровение для многих, благословений тебе в творчестве.
Татьяна Осокина
2011-01-25 00:23:42
Слова Христа всегда просты. Он посмотрел в альбом с любовью:
Я вижу белые листы. Они омыты Моей кровью.
Какая прелесть! Сердце умиляется от такого... Как тонко передана жертвенная любовь нашего Господа за нас, грешников. Спасибо, Сережа. Господь с тобой.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
